22 січня 2015 року завершилася героїчна оборона Донецького аеропорту, яка тривала 242 дня. Це більше, ніж оборона Сталінграду і Москви у роки Другої світової війни. Це більше, ніж інколи триває ціла війна.

Народ України був вражений стійкістю, відвагою і самопожертвою наших воїнів. Вороги прозвали цих героїв “кіборгами”. Про них повідомляли засоби масової інформації по всьому світу.

Операція по обороні Донецького аеропорту була розпочата українськими військами у травні 2014 року. У той час на території Україні ще не було бронетанкових частин Російської Федерації, і вогневий контроль за кордоном зберігався в руках українського командування. Військові готували операцію з перекриття державного кордону головними силами армійського угрупування. Тому контроль за аеропортами Донецька, Краматорська та Луганська був важливим завданням – щоб не перетворити їх на зручні канали перекидання російських військ в Україну.

Російське командування розуміло важливе значення аеропортів для забезпечення логістики ЗС України. Командувач оперативним командуванням “Південь” генерал Р.Хомчак, враховуючи ключове значення аеропорту Донецька як вузла комунікацій, перекинув на його прикриття близько 150 військовослужбовців – сили третього полку спеціального призначення з Кіровограда. Керівництво аеропорту суворо попередило спецназ – у жодному разі не заходити в новий термінал, щоб не лякати пасажирів міжнародних рейсів озброєними солдатами і не заважати роботі. У результаті в ніч 26 травня новий термінал і підходи до аеропорту були захоплені ударними формуваннями російських спецслужб в Україні – батальйоном “Восток”, загонами Здрилюка і “Оплоту”, з числа колишніх і діючих співробітників спецпідрозділів ГРУ і ФСБ РФ та чеченців.

У бою 26 травня кіровоградці при ефективній підтримці авіації розгромили противника, залишки російських загонів в паніці покинули аеропорт. Було знищено значну кількість терористів та російських спецназівців, включаючи інструктора Центру спеціального призначення ФСБ РФ Сергія Ждановича. Аеропорт Донецька став контролюватися українськими військовими.

Ведучи бої з сепаратистами, українські війська не змогли здійснити операцію з блокування державного кордону, оскільки в районі Ізвариного в бої вступила російська артилерія і спецназ. Потім війська РФ почали наносити потужні вогневі удари і по іншим нашим військам вздовж кордону, і перекрити в цих умовах наземні підвезення стало неможливо. Після того як противник зберіг за собою контроль за приблизно 150 кілометрами держкордону, включаючи велику автомагістраль, і почалися масовані перекидання військ та постачання наземним транспортом, утримання аеропортів вже не мало стримуючого чинника для російської агресії. Однак, аеропорт міг стати плацдармом для наступу українських військ на Донецьк.

Незважаючи на те, що резервів для проведення ротації військ і для забезпечення безпечного підвезення, охорони тилів не було, українські воїни продовжували виконувати поставлені завдання у важких умовах. Ситуація в аеропорту стала критичною вже в липні – коли противник замкнув щільне кільце оточення. Постачання стало можливим лише по охоронному коридору, який був створений після того як ударна група сектора “Б” – кілька танків і БМП дев’яносто третьої бригади і штурмова рота батальйону МВС “Дніпро” захопили село Піски та місто Авдіївку.

З тих пір Піски – ключова позиція для утримання аеропорту, оскільки саме там формувалися групи для проривів конвоїв, і саме в цьому районі розміщувалася зведена артилерійська група сектору “Б”. Але найбільш запеклі бої в аеропорту, завдяки яким весь світ дізнався про українських “кіборгів”, розвернулися саме у вересні – відразу після настання перемир’я.

Причини безперервного штурму аеропорту не лише тактичні, а в першу чергу політичні. Спровокували штурм, як це не парадоксально, саме умови перемир’я. За результатами Мінських домовленостей протиборчі сторони повинні були створити розмежувальну 30-кілометрову зону між російськими загонами та українськими військами. Однак Росія не була зацікавлена в мирному врегулюванні в Донбасі, і Путін, очевидно, зробив усе, щоб повністю зірвати Мінські угоди.

Російське командування зосередило загони найманців при підтримці артилерії для захоплення ряду ключових об’єктів на лінії фронту. Путінські найманці не виконали жодного пункту мирного плану і не відвели свої війська в жодному з намічених пунктів, більше того – вони демонстративно не збиралися дотримуватися умов припинення вогню.

Причини відчайдушних атак на аеропорт цілком очевидні. Польові командири вирішили здобути демонстративну політичну перемогу. Вони кинули свої загони на лобовий штурм, щоб до моменту створення розмежувальної 30-кілометрової зони і виведення українських військ заявити, що українці самі не пішли, а аеропорт захоплений штурмом.

Російські спецслужби підігрівали конкуренцію і маніпулювали польовими командирами сепаратистів, щоб останні боролися за пріоритетне отримання постачання і фінансування з Росії, за високі пости в маріонетковому керівництві “ДНР”. Тому будь-які жертви найманців для “Гіві”, “Мотороли”, “Оплоту”, “Востоку” не мали ніякого значення – навпаки, вони використовували високі втрати як доказ своїх великих зусиль і для отримання додаткових поставок грошей і зброї з РФ.

В альтернативній реальності, яку вбиває в голови бойовиків російська пропаганда, це українці атакують в аеропорту, їх сили ослаблені, добити їх нескладно. За участь в атаках в аеропорту з судимих ​​громадян “уряд” так званої “ДНР” знімав судимість, а решті обіцяв роботу і швидку демобілізацію. Живі хвилі недосвідчених і погано навчених терористів використовувалися для банальної розвідки боєм – вони відволікали вогонь української артилерії прикриття і захисників аеропорту, завдяки чому професійні російські найманці намагалися засікти наші вогневі позиції і вивести їх з ладу.

Позиції в аеропорту – це абсолютно відкрита місцевість, де можна було зайняти тільки спостережні позиції в окремих будівлях. Ці будівлі не можна утримувати великими силами оскільки при концентрації сил вони ставали зручною мішенню для артилерії і танків, тому могли бути великі втрати. У зв’язку з цим, оборона аеропорту представляла собою ланцюжок окремих спостережних постів, які викликали у разі потреби вогневу підтримку. Наші сили в будівлях аеропорту ніколи не становили більше 100-120 бійців, розкиданих по точкам.

Але найголовніше – це те, що спостережні пункти здійснювали корегування вогню артилерії. Саме вона дозволяла впевнено утримувати спостережні пункти аеропорту. Другим важливим фактором була бронетехніка. Велику загрозу для захисників аеропорту представляли атаки ворожих танків, які били прицільно прямою наводкою. Танк мобільний, артилерією його накрити важко. Тому в аеропорту було зосереджено 2 танки і кілька БМП для протитанкової оборони.

Після того, як противник почав бити по нашій бронетехніці в новому терміналі новими протитанковими керованими ракетами, схема підтримки була нашим командуванням змінена. У Пісках було розміщено танковий підрозділ, який завжди тримав у постійній готовності 3-4 танка. Для придушення ворожих вогневих точок і спостережних пунктів та для відбиття танкових атак наші танки швидко висувалися з Пісок.

Від околиці Пісок до нового терміналу – приблизно 2 кілометри. Це найкоротший шлях. Але наші могли надавати підтримку і з бази в Опитному  – це приблизно 3 кілометри. Відстань невелика. Але проблема в тому, що як шлях з Пісок, так і шлях з Опитного добре контролювався противником.

Таким чином, українські військові утримували позиції в аеропорту насамперед завдяки взаємодії артилерії і бронетехніки із захисниками будівель аеропорту і завдяки можливості негайно надати підтримку резервами. Але ускладнюючим фактором був тиск з флангів.

У Раді національної безпеки і оборони України пояснювали, чому бойовики наполегливо штурмують Донецький аеропорт. Якщо вони не захоплять його, то відповідно до Мінських домовленостей, будуть змушені прибрати важке озброєння з половини Донецька.

Починаючи з вересня, основні втрати захисників аеропорту припадали на артилерійські обстріли наших сил підтримки в Пісках, і на колони, які проривалися до нового терміналу.

Російські загони спробували атакувати аеропорт в лоб, але дії штурмових груп не принесли противнику успіху. Диспетчерська вишка і новий термінал панували над місцевістю, і наші коригувальники негайно викликали вогонь, а невеликі групи раз за разом знищувалися захисниками терміналу. Сховатися на відкритій місцевості було неможливо, виявлення штурмової групи на відкритій місцевості означало її знищення. Атаки в жовтні припинилися, оскільки поступово були вибиті всі штурмові загони російських найманців.

Велику роль у захисті аеропорту зіграло те, що керували обороною у вересні-жовтні офіцер третього полку спецназу полковник Т., а кістяком оборони були 30 кадрових спецназівців. Третій полк обороняв аеропорт з самого початку, з травня, і досконально знав місцевість і інфраструктуру аеропорту, що давало великі переваги перед противником.Велика загроза захоплення аеропорту була протягом 12-30 вересня. У той момент противник почав масовані атаки аеропорту, а посилити наших бійців було просто ніким.

У цей час захисникам аеропорту довелося залишити ряд вигідних спостережних пунктів в аеропорту через брак сил.

Не можна не відзначити добровольців “Правого сектора” – моменти штурмів аеропорту у вересні, коли виснажені багатомісячної облогою підрозділи піддавалися найпотужнішим атакам, і не було ніяких резервів для посилення наших бійців, в аеропорт добровільно прорвався взвод “Правого сектора”, що вніс свій неоціненний внесок в оборону аеропорту.

У жовтні 2014 року на посилення в Піски та аеропорт перекинуто підрозділи 95-ї та 79-ї аеромобільних бригад, 74-го розвідувального батальйону, добровольчого батальйону “ОУН”. Це дозволило домогтися рішучого перелому – свіжі сили нарешті здійснили ротацію, і рота 93-ї бригади і три групи 3-го полку спецназу нарешті вийшли з аеропорту після трьох місяців безперервних боїв без ротації. Вийшли не всі – незадовго до виходу при відбитті танкової атаки героїчно загинув командир роти 93-ї механізованої бригади капітан Сергій Колодій, який обороняв аеропорт з 1 серпня. У вересневих боях смертю хоробрих загинув командир групи спецназу старший лейтенант Євген Подолянчук – один з кращих офіцерів третього полку, один із захисників-ветеранів, який обороняв Донецький аеропорт, починаючи з першого бою 26 травня. Полковник третього полку Т. – позивний “Редут” відмовився покинути аеропорт по ротації і залишився керувати боєм – він був поранений в наступних боях та евакуйований вже після отриманих серйозних поранень.

Оскільки українські підрозділи не посилювались, то довелося залишити будівлі, які стояли поблизу нового терміналу. В результаті у жовтні противник змінив тактику – почав просування на флангах. Російські передові пости були розгорнуті в районі монастиря поблизу Пісок і в селищі Спартак, та посилені танками і протитанковими засобами. Одночасно у листопаді противник відмовився від штурмів, і в аеропорту почалася позиційна війна. Росіяни займали окремі будівлі, і почали замість атак намагатися просочуватися в будівлі навколо нового терміналу, а потім і в сам новий термінал, вести війну снайперів і коректувальників, коротких нальотів і обстрілу з танків.

З другої половини листопада Донецький аеропорт та навколишні поселення обороняли бійці 90-го окремого аеромобільного батальйону 81-ї десантно-штурмової бригади, які завдяки своїм успіхам при знищенні бойовиків у першій половині грудня, зокрема російських спецпризначенців, стали відомими на весь світ.

У січні 2015 року в обороні нового терміналу брали участь бійці 3-го батальйону 80-ї десантно-штурмової бригади.

Усім плануванням, коригуванням, просуванням, запасними позиціями займалися регулярні війська Російської Федерації. Особливо відчувалося, що воюють росіяни, коли починалися вогневі нальоти. Під прикриттям “перемир’я” противник перехопив наші комунікації, і отримав серйозну тактичну перевагу, - тепер нашим підрозділам в аеропорту загрожувало реальне повне оточення. Як тільки операція по оточенню нового терміналу була завершена, 15 січня 2015 року противник тут же спровокував бойові зіткнення і приступив до атаки на новий термінал.

Оскільки противник зайняв вигідні позиції, то втримати новий термінал було практично неможливо. Тому українське командування прийняло рішення атакувати противника в районі монастиря під Пісками і в Спартаку, щоб забезпечити фланги і розблокувати аеропорт. Однак, багато з того, що планувалося не вдалося зробити.

16 січня 2015 року в аеропорту почалося пекло для бійців: бойовики підірвали термінал, після чого бетон завалився, поховавши під собою 51 українського героя. Після підриву противником останнього приміщення в аеропорту і падіння останньої стіни 22 січня остання невелика група наших бійців залишила руїни терміналу, в якому вже не залишилося стін, які можна було обороняти. Бетон і сталь не витримали, а наші бійці витримали. Без води і їжі, у холод і під постійними обстрілами, не маючи змоги відпочити вони захищались…

Смертельне протистояння тривало 242 дня.

Незважаючи на відступ останніх захисників безпосередньо з території Донецького аеропорту, позиції українських сил проходять у безпосередній близькості до нього, а тому бойові дії різної інтенсивності тривали протягом усього 2015 року і тривають сьогодні.

Подвиг українських захисників знайшов відображеннях у творах мистецтва, зокрема, побачили світ поема В. Тимчука “Донецький аеропорт” і роман С. Лойка “Аеропорт”. Про бої в Донецькому аеропорту та про його захисників Л.КантертаІ.Ясній створили повнометражний документальний фільм “Добровольці Божої Чоти”. В Україні проведено ряд фотовиставок, опубліковано ряд віршів.

Хочеться згадати кожного героя, хто обороняв Донецький аеропорт. Це спецпризначенці, десантники, піхотинці, танкісти, розвідники, інженери, медики, бійці добровольчих батальйонів … Багато з них були нагороджені  Президентом України Петром Порошенко.

Донецькоий аеропорт, став символом мужності і героїзму.  Цей подвиг буде викарбуваний золотими літерами в літописі української бойової слави. 

Информация - Корисно знати

Наша адреса

49064, м. Дніпро,
проспект ім. Сергія Нігояна, 77

Приймальня:

(0562) 32- 32-68

(0562) 52- 02-35

(056) 726-86-81 (факс)

Сектор по роботі зі зверненнями громадян:

(056) 767-14-50

Черговий:

(0562) 52- 03-05

(056) 767 -26-17

E-mail: lensovet@ukr.net

 

Відвідуваність інтрернет - порталу


mod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_counter
mod_vvisit_counterСьогодні304
mod_vvisit_counterВчора416
mod_vvisit_counterНа цьому тижні2035
mod_vvisit_counterНа минулому тижні2680
mod_vvisit_counterВ цьому місяці7813
mod_vvisit_counterВ минулому місяці9136
mod_vvisit_counterВзагалі246624

Online (20 minutes ago): 4
Your IP: 54.196.145.24
,
Now is: 2018-02-24 19:57